Олена Кравець та Михайло Савін. Слова після гри.

Олена Кравець, акторка, капітан команди Квартал-95:

– Олено, на вашу гру було дуже приємно та цікаво дивитися – і до останнього всі переживали та вірили, що впораєтеся. Це так вплинула перерва? Як загалом відчуття через п'ять років?

– Так само добре! Так само цікаво, хвилююче – і так само хочеться виграти! Чесно скажу – напевно, треба було більше тренуватися, тому що ми це зробили дійсно кілька разів, і треба було зіграватися заново, тому що це не шоу, все серйозно. Це правда гра і вона справді інтелектуальна, а ми, напевно, трохи розслабили м'язи і не зібралися.

– Ваша відповідь на запитання про тістечка вже десь на шляху до звання геніальної. Чи була, може, ще й третя версія, яку ви із задоволенням би додали до тих двох?

– Взагалі ні, більше нічого не було, саме тому я й вирішила використати дві версії одразу. Знаючи сувору вдачу пана ведучого, спробувала його обхитрити – але обхитрити не вдалося.

– Підозрюю, що якби хоч одна з цих версій була правильною, пан ведучий таку відповідь все одно просто не зарахував би...

– Це правда.

– Окрім останнього питання, ще за якісь прикро?

– Ракетки, звісно, ??треба було брати. А перука... Я вам чесно скажу, це особливий стан, коли ти тут. Коли ти за столом на тренуванні, десь у Бізнес-лізі на грі, або вдома на дивані дивишся передачу – і коли ти за столом на самій грі, то це взагалі інший стан розуму. По-перше, це стрес, що блокує рух думки. По-друге, ти начебто розумієш, що нічого особливо страшного на кону немає, але – честь, відповідальність...

– Тобто навіть коли розумієш, що треба змінювати версію, яку збирався відповідати…

– ...все одно не можеш збагнути і придумати щось краще, так. Плюс ми не натреновані поки що. То чіплялися за одну версію і починали її мусолити, то чіплялися за якесь слово у питанні і надто багато уваги йому приділяли. Тобто у нас не було гнучкості – якщо з'явилася версія, яка начебто дотепна та робоча і під факт у питанні лягає, нам здавалося, що все, справа зроблена.
А потім виявляється, що як із тістечками чи ракетками – ну як можна було не відповісти? Ми чомусь пішли в Індію, у сезон дощів почали шукати якісь асоціативні речі з солдатами… Хоча треба було зосередитися просто на тому, що людина мала книгу в руці.

– Загалом треба бути простіше?

– Як і в житті іноді, потрібно не морочитися.

– Яка головна емоція зараз після гри?

– Мені було дуже приємно знову побути у цьому просторі, у цьому ком'юніті – у цій зграї, я б навіть сказала, бо в нашому технократичному світі дуже не вистачає чогось такого, такої атмосфери.

– Чи є у вас гравці або команди-фаворити в клубі, за кого ви вболіватимете?

– Це зараз виглядатиме як підлабузництво, але мій фаворит – пан ведучий.

– Отже, за телеглядачів? ;)

– За телеглядачів!
 

Михайло Савін, автор "Кінокварталу", гравець команди Квартал-95:

– Михайле, вітаємо вас із цікавою, драматичною грою та званням найкращого гравця! А вам особисто як гралося після такої довгої перерви?

– По-перше, я висловлю думку не лише свою чи команди, в якій я граю, а й думку всіх знавців: ми дуже раді, що гра повернулася на телеекрани. Це одна з небагатьох передач на нашому телебаченні, яка дійсно заслуговує на місце в ефірі.
Я вітаю телеканал ТРК Україна з тим, що в їхньому кейсі з'явилася просто найкраща з найкращих, на мій погляд, пізнавальних та розважальних програм, яка чомусь ще й вчить.
Звичайно, у зв'язку з цим буря емоцій, ми давно не бачилися з іншими гравцями, дуже хвилювалися і переживали за те, в якій ми формі – тому що це вдома перед телевізором на дивані беруться всі питання, а тут під камерами за столом все відчувається гостріше. і очевидні речі перестають бути очевидними.

– Ну вже до камер ви як актори звичні – що сталося, чого не вистачило для перемоги?

– На мій погляд, ми трохи на початку довго розгойдувалися, чомусь скромничали, соромилися говорити свої версії, довго віталися з клубом і довго раділи з того, що все знову відновилося. А потім, коли вже ніби пішла гра, ми повірили в себе, почали наздоганяти рахунок і ось-ось могло бути все добре – я взяв і все зіпсував з цими перуками. Ключовий момент під час рахунку 4:5, коли можна було вирівняти гру – і я впевнений, що ми до правильної відповіді дійшли б у обговоренні. Я просто надто повірив у себе та свою версію і завів команду не туди, порушивши всі внутрішні правила команди.

– Але в принципі хороша версія була, можна зрозуміти, чому за неї так зачепилися.

– Так, але я навіть не дав людям сказати жодної іншої версії! І навіть коли пан ведучий говорив про одяг, я не міг нічого придумати. Згадав лише панчохи та підбори. Тому, незважаючи на те, що я був визнаний за підсумками гри найкращим гравцем, вважаю, що саме я зробив так, що команда не перемогла, на жаль.

– Це лише одне питання з десяти – та й не факт, що не зачепилися б за перуки, якщо їх запропонував би хтось інший.

– Тоді сформулюю так: ми точно можемо краще! :) І я розумію, що сьогодні ми не змогли вийти на свій максимум. Але я сподіваюся, що тепер програма в ефірі знову всерйоз і надовго, і ми матимемо шанс взяти реванш, бо ми дуже хочемо виграти.

– Настрій бойовий, командний :) До речі, а в чому секрет команди, яка єдина за цей час залишилася практично у незмінному складі?

– Ми дуже дружимо, по-перше. По-друге, ми той колектив, який дуже багато пройшов разом, із раннього дитинства, зі студентських років – а зараз у нас діти вже юні студенти. Ми дуже добре один одного читаємо, розуміємо з півслова, готові багато вибачати один одному і дійсно любимо один одного. Тому в нас немає в команді постійної зміни кадрів, а якщо хтось з об'єктивних причин не може грати, то завжди є друзі, які підставлять своє надійне плече.

– Чи запам'яталися ще якісь питання, як ті, що точно треба було брати?

– Мені згадуються три питання, версії на які ми мали і ми їх не відібрали. Звичайно ж, це питання про тістечка – незважаючи на "жіночу" відповідь Олени (це треба бачити!) Я раджу всім подивитися цей момент, тому що так можуть тільки жінки. Та й взагалі це те, за що я люблю цю гру – тут і гумор, і думка, і краса відповіді, і винахідливість.
Питання з картиною та підписом, напевно, можна було брати – і питання про пінг-понг, звісно, ??теж. Ми скрізь були близькі, але десь забракло знань, десь ігрової форми, десь азарту. Ну або зірки зійшлися не так, як нам було потрібно – але ми не здаємося, ми боротимемося.