-          Гру не виграли, але далі пройшли. Для вас це перемога чи поразка?

-          Для нас, напевно, кожна гра – це перемога, тому що команда в нас відносно нова, і ми тільки-но дійсно відчули себе командою. Звичайно, це все одно поразка, бо хотілося б зіграти краще, але після цієї гри ми зробили певні уроки і знаємо, над якими помилками треба працювати. Тому, з одного боку, це поразка, а з іншого, кожна нова гра, кожен новий досвід – все одно перемога.

-          Чого, на вашу думку, не вистачило, аби залишити стіл з рахунком на користь знавців?

-          Я думаю, зібраності і зіграності. Хоча ми вже більше один одного відчуваємо і чуємо, мені здається, спочатку команда трішечки розгубилася. Було багато версій, були правильні версії… Стосовно питання про Шевченка – фактично кожен з нас говорив, що мова йде про те, що він написав ту картину. Але вибрали іншу версію. Якийсь такий нерв… Треба, напевно, більше вірити в себе. Окрім стовідсоткової зосередженості, все одно має бути якась внутрішня розслабленість. Це, мені здається, якраз піде на користь, бо спочатку ми настільки зосередилися, що трошки зайве нервували, і тому пропустили перші питання.

-          За яке питання найбільше прикро?

-          По-перше, за Тараса Шевченка. Тому що версія правильна була, ми її просто не відібрали. Прикро за питання про Єгипет, там де дихання і серцебиття. Нас збили з пантелику природні явища, ми почали їх перебирати. Хоча в мене була думка стосовно того, що це серцебиття. Але я подумала, що це дуже банально і просто, і тому ми почали копирсатися і заглиблюватися далі. Не треба було цього робити, там все було набагато простіше.
Стосовно голкіпера – в голові в мене точно було «голкіпер». Але оскільки я не фанат футболу і не дуже розбираюся, хто нападаючий, а хто захисник… Треба було бути більш активнішою. Ось за це образливо. Якби я сказала «голкіпер», можливо, це навело б когось на правильну відповідь, і ми б її сформулювали, оскільки прізвище було в усіх на устах. І образливо, звичайно, за питання, відповідь на яке з’явилась фактично в нас усіх.Коли Толіч лишився сам і теж відповів правильно, але ведучий вирішив, що була підказка з залу (хоча ми, звичайно,  так не вважаємо, як завжди всі команди в таких випадках). Нам не зарахували цей бал.
Так можна далі говорити про кожне питання, яке ми не взяли. Але про марки, дякувати богу, в переломний момент відповісти вийшло. Причому ці пазли якось склалися в одну секунду. Все зійшлось, і, дякувати богові, це очко пішло у нашу копілочку.

-          Яке питання ви воліли б почути де завгодно, але не за дзеркальним столом?

-          Це, напевно, про гривню. Якось так складно було… Не знаю. Коли ми почули відповідь «гривня», то були трохи здивовані. Навряд чи ми змогли б відгадати її навіть за інших обставин. Гривня дійсно була складним для нас запитанням. І божа корівка теж. Ця приказка якось не була в нас на слуху. Ні в кого. Можливо, тому, що більшість гравців команди україномовні і виросли на українських приказках. Відповідь прозвучала, але все одно вона була нам не знайома. Потім ми спілкувалися з гравцями інших команд та навіть з тими членами клубу, хто не грає. Вони казали: «О, мені одразу спало на гадку, що це божа коровка». Для нас божа коровка і гривня були складними питаннями.

-          Грати з ведучим один на один знов залишився пан Яцечко. Інші варіанти не розглядаєте?

-          Ні, чому? Я себе, наприклад, поки не розглядаю (не знаю, як інші), але, думаю, і Ліда, і Соля могли залишитися. Ми просто всі разом вирішили, що грати один залишиться Толіч. В нього більше досвіду й більше впевненості. Тут, окрім досвіду, звичайно, потрібно ще не впасти у паніку. Коли груз відповідальності давить з усіх сторін, і є лише хвилина, щоб справитися з емоціями, прояснити розум і почати думати над питанням. А не думати: «Боже, а якщо я зараз підведу? Якщо дам неправильну відповідь?» З цим треба працювати. Мені здається, не кожен може з цим справитися.

-          Хто виграє восьмий сезон «Ліги зірок»?

-          О боже, я навіть не знаю. Складно сказати. Звичайно, хотілося б відповісти «ми», але є команди, які набагато досвідченіші і вже багато років грають разом. Звичайно, можна про це мріяти і треба на це сподіватись, але я не знаю, чи наша команда зможе виграти…